Главная страница Карта сайта Интернет-приемная

Аварийные и диспетчерские службы г.Алчевска
Аварийные и диспетчерские службы г.Алчевска

Новая версия сайта
Сайт Администрации города Алчевска

Предыдущая версия сайта
Предыдущая версия сайта

Історія

Перечень адресов, по которым можно набрать воду в случае отсутстсвия водоснабжения | Список подвальных помещений для укрытия

  Місто носить ім'я свого засновника — відомого українського промисловця, підприємця та банкіра, поборника розвитку промисловості, мецената Олексія Кириловича Алчевського

Як робоче селище Алчевськ виникло в середині 90-х років XIX століття у зв'язку з будівництвом біля залізничній станції Юрьевка Екатеринінської залізниці (нині станція Коммунарськ) металургійного заводу Донецько-юріївського металургійного товариства (ДЮМО).

Засновником Донецько-юрьевського заводу — нинішнього Алчевського металургійного комбінату як і акціонерного суспільства ДЮМО, був український промисловець та банкір, купець першої гільдії Олексій Кирилович Алчевський. Заснований ним завод ДЮМО був у той час єдиним на Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали.

Під час гострої економічної кризи початку XX століття витримавши конкуренцію з іноземними компаніями , що панували на Донбасі,та, діставши відмову від царського уряду на прохання про кредит, А. К. Алчевський 7 травня1901 року кинувся під поїзд на Царськосельському вокзалі в Петербурзі. Знецінені після загибелі Алчевського   акції Алчевського ДЮМО зосередились в руках франко-бельгийских компаній.

На згадку про засновника заводу ДЮМО станція Юрьевка по клопотанню російських промисловців була перейменована в 1903 року у станцію Алчевське. Від станції отримало назву і заводське селище, що перетворилося поступово на місто.

Назва міста кілька разів змінювалась. У 1931 року місто почало називатися Ворошиловськом — на честь відомого радянського державного діяча К. Е. Ворошилова який почав на заводі ДЮМО свою трудову і революційну діяльність. У 50-і роки місто іменувалося то Алчевськом, то Ворошиловськом, а з 1961 по 1991 рік — Комунарськом. Після проголошення Україною незалежності на міському референдумі, що відбувся 1 грудня1991 року населення висловилося за повернення місту старої історичної назви — Алчевськ.

Населення міста складалося  переважно з робочих металургійного заводу — місцевих  та приїзжих . Це були спеціалісти-іноземці (німці, французи, бельгійці), кваліфіковані рабочі-металурги запрошені з Юзовського, Брянського (р. Екатерінослав) та інших заводів, та селяни з довколишніх губерній.

У 1913 року житловий фонд Алчевська склав 38 тисяч квадратних метрів. Це були приватні будинки, зокрема хати-мазанки та «казенні» (заводські). З 5135 робочих заводу ДЮМО 3000 чоловік жили в бараках 540 — в казармах і приблизно 1600 — в 270 кам'яних «сімейних будинках».

Рівень письменності населення в Алчевське на початку ХХ століття був невисоким. До моменту будівництва металургійного заводу в цій місцевості працювала тільки одна невелика церковно-приходська школа у Василівкі. Незабаром з'явилася заводська школа на 700 учнів при 19-ти вчителях. У 1910 році відкрилася Василівська земська школа та приватне Алмазно-юріївське комерційне (середне) училище в якому навчалося 190 чоловік.

До культурних вогнищ в заводському селищі відносилося: приватний цирк .де виступали заїжджі циркові та театральні трупи.кінематограф.так званий "літній театр".кегельбан і навіть казино

Робочі Алчевська брали активну участь в революції 1905—1907 років.але повстання потерпіло поразку. У 19171920 років влада в Алчевські неодноразово змінюеться. 26 квітня1918 року у місто вступили австро-германскі війська, в грудні 1918 — білокозаки генерала Краснова.влітку 1919денікінці. У проміжках між ними владу брали більшовики. 26 грудня1919 року у місті остаточно встановилася Радянська влада

Після закінчення громадянської війни з переходом до нової економічної політики коли не було засобів на відновлення зруйнованих  підприємств, Донецько-юріївський завод, що став державним 3 травня1923 роки був тимчасово законсервований. Закриття заводу привело до значного зменшення населення: до кінця 1923 роки в Алчевські залишилося всього 8000 жителів.

У 1925 року було ухвалено рішення про зняття металургійного заводу з консервації на початку 1926 року відновлюється одна з доменних печей (доменний цех стояв ще з 1918 року — з часу німецької окупації), а незабаром почалася споруда нових доменних печей і інших об'єктів. Великою подією в житті міста було будівництво в 1929 році коксохімічного заводу.

Разом з підприємствами росло і місто. Якщо в 1926 року його населення складало 16000 чоловік, то до 1939 року воно виросло до 55000.

З 1932 роки почалося будівництво багатоповерхових будинків .з'явився водопровід.каналізація. Міський житловий фонд перевищив в 1940 році 160 тис. квадратних метрів. Місто упорядковувалося, озеленювалося, площа зелених насаджень досягла 200 гектарів

З початком Великої Вітчизняної війни тисячі добровольців-алчевців виявили бажання битися з гітлерівськими загарбниками. Підприємства міста перебудували роботу на військовий лад. Устаткування металургійного і коксохімічного заводів, у зв'язку з небезпекою захоплення міста фашистами було вивезене на Урал. Кузбас та Узбекистан.12 липня1942 року Алчевськ окупували фашисти майже на 14 місяців. 2 вересня1943 року воїни Радянської армії звільнили Алчевськ від фашистських загарбників. Місто має своїх героїв: Ліповенко, Недбаєв

Відразу ж після звільнення міста почалося його відновлення за участю фахівців з інших частин країни (зокрема, відновний загін з Челябінська). При відновленні промислових підприємств велася їх реконструкція. У 1943 року був створений спеціалізований будівельно-монтажний трест «Алчевськстрой». Відновні роботи велися прискореними темпами.

За роки першої післявоєнної п'ятирічки19461950 був досягнутий та перевершений довоєнний рівень промислового виробництва. Трудівники тресту «Алчевськстрой» побудували нові доменні і мартенівські печі. прокатні стани.коксові та хімічні цехи, підприємства будівельної індустрії, легкої та харчової промисловості та інші.

На місці старих виросли, по суті, нові підприємства, а з ними й нове місто. З'явилися крупні підприємства будівельної індустрії — заводи будівельних конструкцій, залізобетонних виробів, панельного житлового будівництва, будівельних матеріалів, переробки шлаків і ін. Для задоволення потреб населення були побудовані хлібокомбінат.молокозавод.швейна та галантерейна фабрики, завод хозтоваров, запущений (завдяки щасливому випадку) перший в області тролейбус. Для розвитку соціальної сфери були побудовані нові будівлі учбових закладів. палаци культури. бібліотеки.кінотеатри.стадіони.спортивні зали та інші установи соціально-культурного призначення.

За даними 2007 роки в Алчевське проживає 115 тисяч чоловік

Національний склад: 50,2 % (63000 чоловік) — росіяни45,7 % (57400) — українціостанні 4.1 % жителів — білоруси.татари.євреї.вірмени.молдавани.поляки.цигани.грузини та представники інших національностей.



Новая версия сайта
Сайт Администрации города Алчевска